Відгуки

Мене звати Анна, я мама п’ятирічного Сашка. У нього розлад аутистичного спектра. Я довго шукала клініку для трансплантації стовбурових клітин, оскільки багато про це чула, і зупинила свій вибір на клініці в Грузії. Трансплантація пройшла успішно, і я розумію, що ми зробили правильний вибір, довірившись саме клініці ім. Мардалейшвілі. Увага лікарів до деталей, їхня чутливість і тепле ставлення до пацієнтів роблять їхню роботу неоціненною. Немає слів, щоб передати всю глибину моєї вдячності лікарям клініки за їхній професіоналізм, турботу та відданість своїй справі. Після трансплантації, спостерігаючи за Сашком, я бачу плоди праці та майстерності лікарів. Наступного дня після трансплантації я вперше за 5 років побачила, як мій син танцює. Хай це було незграбно, але для нас це була велика радість. Сашко почав самостійно ходити до туалету. Він почав показувати на телефоні, чого саме хоче — раніше він не міг нам цього пояснити. Усі ці результати проявилися протягом двох днів після трансплантації. Дуже сподіваюся, що це лише початок. Ми дуже вдячні лікарям клініки за надану можливість і надію та бажаємо їм подальших успіхів у роботі. Листопад 2025 Анна, мама Сашка

Моєму синові Амірхону 6 років, ми з Узбекистану. У липні 2024 року йому провели трансплантацію власних стовбурових клітин для корекції аутизму в клініці імені Мардалейшвілі в Грузії. Вже через 3 місяці після трансплантації ми помітили перші результати. До трансплантації в Амірхона була лише ехолалія, зараз він говорить сам. У нього покращилась концентрація уваги, він став піддаватися навчанню. Тепер він знає алфавіт, цифри, назви тварин, овочів, фруктів. Дуже полюбив книги, навчився читати по складах. До трансплантації в Амірхона не було відчуття страху та небезпеки, він бігав з дому, вибігав на проїжджу частину дороги. Зараз у нього з'явилося відчуття самозбереження, він став розуміти, що можна, а що не можна. Амірхон став більш контактним, почав обійматися, грати з дітьми. Раніше було складно кудись із ним виходити, тепер у суспільстві він поводиться спокійно. Після трансплантації у нього налагодився сон, повністю зникла аутоагресія. Ми дуже вдячні лікарям клініки і сподіваємось на подальше поліпшення стану нашого сина. Жовтень 2025 року. Тато Амірхона — Тохір.

У грудні 2024 року моїй доньці Ділані (4 роки) провели трансплантацію власних стовбурових клітин для лікування аутизму в клініці ім. Мардалейшвілі в Грузії. Після трансплантації у Ділани безумовно є покращення. У неї з’явилася навичка користування туалетом, чого раніше не було. До трансплантації Ділана не розмовляла і не відгукувалась на своє ім’я, а тепер вона майже повністю розуміє звернену мову. Ділана стала набагато більш товариською, частіше підходить до дітей, намагається налагодити контакт, почала обійматися. Раніше вона їла лише борошняне та кефір, що спричиняло закрепи та дискомфорт, а тепер їсть абсолютно все: фрукти, овочі, супи тощо. У Ділани спостерігається покращення в навчанні, вона стала більш самостійною та уважною. Після процедури також нормалізувався сон. Зараз Ділана відвідує звичайний садочок, ходить у басейн, а також відвідує корекційний центр, де всі її хвалять за успіхи. Ми дуже вдячні лікарям клініки і сподіваємось на подальше покращення стану Ділани. Жовтень 2025 року. Мама Ділани — Алтинай (Казахстан).

Ми — батьки особливого хлопчика Іллі. У лютому 2025 року ми приїхали до Грузії з США, щоб провести Іллі трансплантацію власних стовбурових клітин для корекції аутизму в клініці ім. Мардалейшвілі. Ілюша за ці 6 місяців сильно змінився: він почав розмовляти довгими реченнями, задає багато питань, цікавиться різною інформацією. До процедури він не виявляв своїх емоцій, тепер він став більш емоційним, навчився жартувати. Його інтелектуальні здібності значно зросли. Він почав розуміти значення таких слів, як «доброта», «жадність», «хитрість». Розуміє, що таке «погано», а що «добре». Цим літом Ілля навчився читати, писати, рахувати, їздити на велосипеді, почав займатися гімнастикою. Ми якраз закінчуємо велику книгу на 80 сторінок, півроку тому ми про таке навіть не могли мріяти. До трансплантації у нього не було концентрації уваги, не було витримки. Тепер він зосереджено та з інтересом дивиться мультфільми й кіно в кінотеатрі. Усі вчителі та фахівці відзначають покращення в розвитку Іллі в усіх аспектах. Ми дуже задоволені результатами від процедури і сподіваємось на подальші успіхи. Дякуємо всьому персоналу клініки ім. Мардалейшвілі. Ірина та Стефан — батьки Іллі. США, 2025 рік.

Мене звати Христина, я мама близнюків Неллі та Ніка. У 5 років дітям була проведена трансплантація власних стовбурових клітин у клініці імені Мардалайшвілі в Грузії для корекції аутизму. Оскільки стан у Ніка був складніший, ніж у Неллі, відповідно результати у Неллі виявилися більш вираженими. До трансплантації вона лише вимовляла звуки, а протягом 6 місяців після трансплантації в неї з’явилися мовлення та фрази. Зараз вона говорить довгими реченнями, може розповідати історії, вчить вірші, пісні. У Ніка з’явилося повне розуміння зверненої мови, він може пояснюватися жестами, знаходить на телефоні картинку будь-якого предмета та показує нам. Діти стали більш уважними, зосередженими, більш навчаються. Неллі навчилася вирішувати легкі математичні приклади. Раніше Нік був абсолютно неконтактним, не давав доторкатися до себе. Тепер він шукає обійми, дозволяє стригти волосся та нігті. У дітей з’явилися друзі. З ними стало легше відвідувати людні місця. У свої 7 років, у магазині під нашим контролем, діти можуть робити покупки, збирають у кошик те, що їм подобається, і самостійно оплачують за допомогою телефону. Вони повністю обслуговують себе: одягаються, роздягаються, накладають та розігрівають їжу, наливають чай. Перед вступом до школи Неллі пройшла тест Векслера, з результатом IQ – 97 (норма). Її діагноз «аутизм» був змінений на діагноз «загальне недорозвинення мови», у Ніка – на діагноз «затримка психомовного розвитку». Ми дуже задоволені отриманими результатами від трансплантації. Христина – мама Неллі та Ніка 2025 рік

У віці 1,5 року нашому сину поставили діагноз – аутизм. Зараз йому 7,5 років, і протягом усього цього часу ми робили все можливе, щоб допомогти сину, зробити його життя здоровішим і звичнішим. Ми зверталися до найрізноманітніших фахівців, які працюють із дітьми з аутизмом, але жодного відчутного результату не було. Зізнаємося, поїздку до Грузії, до вашої клініки, ми сприймали як останню відчайдушну спробу здійснити диво — достукатися до душі нашого сина. Передусім хочемо відзначити чудовий рівень медичного обслуговування, фізичні умови та професіоналізм працівників клініки (я сам лікар і працюю в лікарні, тож добре розуміюся на цих питаннях). І особливо хочемо підкреслити чудове ставлення до нас і до нашого сина з боку всіх, хто нас супроводжував, допомагав і лікував протягом усієї процедури та поїздки загалом. Під час виписки з клініки нам сказали, що навичка користування туалетом — одна з перших, яка з’являється у дітей приблизно через 3 місяці після трансплантації. Ми були здивовані такому впевненому та конкретному прогнозу, адже звикли чути від лікарів лише обтічні та загальні відповіді. На наше здивування, усе відбулося саме так — ми роками боролися з підгузками, причому без найменшого успіху, а тут наш син почав ходити в туалет: спочатку після наших нагадувань, але без спротиву, а потім і за власною ініціативою — майже без «осічок». Після трансплантації дитина змінюється на очах. Максим усе краще розуміє звернену мову. Я можу з ним спілкуватися — про це раніше я могла тільки мріяти! Максим почав виконувати прохання, наприклад, прибрати іграшки в кімнаті, зняти/одягнути одяг чи взуття, взяти рюкзак, допомогти нести пакет із продуктами. Помітне зменшення розмахування руками. З’являються нові звуки. Почав повторювати дії, які йому показують. Став лагіднішим, шукає обіймів. Перестав тікати з майданчика, навіть коли там багато дітей. Розширився набір жестів, які він використовує. Завдяки ним він навіть може пояснити, що м’ячик належить йому, і діти його розуміють! Ще хочу зазначити, що Максим ніколи не носив шапки/кепки, а тим паче сонцезахисні окуляри. Після трансплантації — результат видно на фото! Зараз ми очікуємо подальших змін у стані та самопочутті Максима, сподіваємося на краще. І потрохи починаємо замислюватися про поїздку до вашої клініки наступного року, щоб пройти повторну процедуру й допомогти нашому сину ще більше. Григорій та Марина, батьки Максима Липень 2025 року